Несподівано я заглянув у новий вид творчості. Не знаю на скільки мене вистачить. Може, на два стендапи, може, на три, а, може, буду цим займатися. Поки що цікаво.
Ви любите людей, але страждаєте від того, що занадто довірливі?!
Я знаю, що від цього можна прийняти. Пару днів, приймайте дзвінки…
Влаштуйтеся в кол-центр інтернет-магазину. І, до третього дня роботи, з любов’ю до людства буде покінчено, власне, як і з вірою в існування адекватних співрозмовників.
У 2008 році у мене була така робота.
– Доброго дня, Фотомаг, мене звати Борис, чим можу допомогти?
– Алло це Фотомаг?
Він точно мене почув, але заготовив фразу заздалегідь і вже, як та французька пара на рейках, на яку насувається поїзд. Першим не зупиниться.
– Доброго дня, а на батарею до камери поширюється гарантія?
– А що з вашою батареєю?
– Я її загубив.
– Доброго дня, ви відправили моє замовлення.
– Можна уточнити яке саме замовлення?
– Ну моє замовлення. Я позавчора вам дзвонив.
– Хвилинку, дивлюся скільки позавчора було замовлень… Готовий вгадати номер вашого замовлення з 384 спроб.
Через тиждень ви вже точно знаєте, що абсолютна більшість людей на цій планеті ідіоти. І починаєте розуміти всю недосконалість світобудови. Ні… те, що люди ідіоти, не пригнічує, ви-то нормальний.
Пригнічує те, що корпоративні правила забороняють тролити цих придурків. А для того, щоб цього не робити, треба мати залізну волю.
І ви її таки загартовуєте на роботі, а вечорами поліруєте пивом, розповідаючи друзям про те, наскільки ж дурні 80 відсотків цих Homo Sapiens, ну або як мінімум 73.
Але справжнє випробування настає, коли через три тижні ви щось замовляєте в іншому магазині і вже самі телефонуєте за замовленням. І як усяка нормальна людина заздалегідь налаштовані уточнити чи туди ви потрапили, і тут… несподівано… на тому кінці трубки…
– Добрий день, магазин «Розетка»…
Людина представилася і повідомила, куди ви подзвонили, але фраза то вже заготовлена і ви таки вимовляєте:
– Алло, це Розетка?
Вітаю, ви потрапили в ці 80%. І тепер ви про це знаєте. Жах! Фрустрація! Світ звалився і не до ваших ніг…
Тиждень ви фруструєте, можливо, навіть удома у ванній… вмикаючи воду, щоб ніхто не чув, як… капають ваші сльози.
А потім на допомогу приходить Супер-мега-коуч, пояснює за когнітивні спотворення, чисто зрозумілою мовою. І у вас трапляється катарсис. Ви розумієте, що Homo Sapiens не тільки відрізняються між собою. Але й одна й та сама людина протягом життя не однакова, навіть на короткому проміжку. Навіть ви можете сьогодні помилитися, завтра проявити дива інтелекту, а післязавтра зробити чергову дурницю.
Світ не чорно-білий, він розфарбований як олів’є. Так, іноді як олів’є, який один раз уже з’їли. Але загалом людей можна любити. Не довіряти, звісно, але любити точно можна…
Особливо людей протилежної статі… Чи я сказав дурницю? Та годі, ви все одно мене любите. А якщо ні, то я таки знаю що прийняти.
