Мені двадцять. Я ще шукаю себе. Мене завжди притягувала індустрія моди. І це не пов’язано з трендовістю, популярністю. Швидше тим, що одяг, як фарба на чистому полотні. Як ти одягаєшся, так себе і подаєш. І мені дуже подобається спостерігати за тим, як люди одним лише аксесуаром, який уміло підібраний, можуть відштовхувати раз і назавжди або виражати своє ставлення до якихось подій, зокрема політичних.
До двадцяти років я прийшов до того, що в житті немає неможливого. Неможливе всього лише в голові. І я в цьому переконуюся, роблячи свої мікроперемоги, про які рік тому я міг навіть не мріяти. Наприклад, узяти той самий моделінг.
Мені відмовляли колосальну кількість разів. Це було пов’язано з моїм зростом і з пропорціями тіла і з моєю зовнішністю на той момент. І мені говорили, що нічого не вийде. Але якби я вівся на подібні речі, то не домігся б того, що в мене є зараз. І це далеко не кінець. Я в цьому впевнений.
У тому, що я пішов у моделінг, звісно, відіграють роль і гроші. Як би ми не йшли у філософію, жити треба сьогодні. Крім того, це велике коло спілкування, знайомства, зв’язки. Я вважаю це хороший старт. Почну як модель, а потім… Я схиляюся до того, щоб стати стилістом, займатися дизайном… Куди це приведе – буде зрозуміло по ходу справи. Я, напевно, не з тих людей, які вибудовують плани на п’ять років уперед.
Найближчим часом я хочу попрацювати на інтернаціональному рівні, влитися в індустрію моди, побачити, що я можу створювати і в яких масштабах. Політати, попрацювати моделлю, а далі – щось своє. Я хочу, щоб це був не просто продукт, який носитимуть і купуватимуть. Я хочу, щоб це було, як крилата фраза… Як “У неї сумочка від Біркін”, так само, щоб за 10 років звучало “О! у неї піджак від Деніела Морфео”.
Березень 2021 – зйомка для фотошколи “Зелений квадрат”.
