Skip to main content
Інтерв'ю

Як у роки кризи я заробив на сексі і не зробив транспортну кар’єру

Автор 1998-08-1618 Лютого, 2024Без коментарів

У далекому 1997-му році я закінчив металургійну академію і отримав два дипломи психолога та інженера-металурга.
Дуже хотілося мільйон, ну або хоча б 100$ на місяць. У країні була криза – заводи стояли, бандити працювали… і я вирішив, що найнадійніше джерело доходу – робота кондуктором у тролейбусі… щось та залишиться в кишенях, все-таки робота з живими грошима.
Зателефонував у депо, домовився про співбесіду, і за п’ять хвилин отримав дзвінок із газети “Дніпропетровськ”, до якої мене покликали працювати кореспондентом (будучи студентом, я туди іноді писав). Так “пішла під укіс” моя транспортна кар’єра.
У газеті я познайомився зі своїм начальником і головним редактором Сергієм Балакірєвим. До речі, ніхто не знає де він зараз і як живе? Він один із найкращих керівників, яких я знаю, тому що в нас були дві традиції: 8 березня чоловіки готували тазик салату “Олів’є”, а 23-го лютого ми з колективом ходили в лазню. Насправді він зміг побудувати дуже теплі й командні стосунки в колективі, незважаючи на його радикальну різношерстість.

Але власне мова не про Балакірєва, а про повій, точніше про жиголо.

Прийшов до мене якось Балакірєв і каже:
– Давай із “Медведя” передрукуємо інтерв’ю з “Альфонсом”.
– Та навіщо нам ті кляті москалі? Давай поговоримо з рідним дніпропетровським!
– І ти знаєш де його взяти?

За п’ять хвилин у газеті “Бесплатно Всегда” я знайшов таке оголошення:
“Красивий, інтелігентний молодий чоловік, спортивної статури пропонує знайомство заможній дамі для інтимних зустрічей на вашій території. Будете на вершині блаженства. Конфіденційність і порядність гарантую.” І адреса “на вимогу…”
Я зацікавився і написав, і пішов із цими листами до нашого редакційного дизайнера, пристойної заміжньої дівчини.

Вона погодилася на авантюру, переписала лист нормальним почерком і відправила…

Товариш передзвонив і призначив їй зустріч у парку Чкалова (нині Глоби), біля пам’ятника Валерію Павловичу.
Скажіть кому не цікаво подивитися на цього хлопця?
Ось і в нас у редакції не знайшлося тих, кому не цікаво. Приміщення закрили на ключ, прийшли на місце зустрічі, взяли по пляшці пепсі (а шо ви хотіли?! Робочий час ж, і начальник тут же) і почали чекати, поглядаючи на Іру, яка очікує “підрядника”.

Хлопець одразу почав з того, що знає про жіночу цікавість, відповість на всі запитання, а потім вони розійдуться думати про можливість здійснення підряду.

– Саша, як ти прийшов до своєї професії?
– В одній із київських газет я прочитав статтю про альфонса, з розцінками, і подумав: “А чому б і ні?”

– І скільки ж ти береш?
– 200 гривень за ніч, 100 гривень за дві-три години безпосередньої роботи.

– Ти настільки в собі впевнений, що береш 100 доларів за ніч?
– Досі всі були задоволені.

– А ти обслуговуєш усіх, хто до тебе звертається?
– Чесно кажучи, ні, бувають випадки, коли я не передзвонюю.

– До тебе звертаються виключно дами бальзаківського віку чи не тільки?
– Найстаршій із них було 35 років, наймолодшій – 26.

– Де ти найчастіше приймаєш клієнтів?
– Як правило, це заміжні жінки і вони віддають перевагу моїй території. Я живу з тіткою – вона працює добу через дві, і ось коли вона на чергуванні, я теж працюю.

– А вона знає про твою нову професію?
– Про неї не знає ніхто, крім моїх клієнтів.

– Ким ти працював до цього?
– Таксистом, але зараз це важкувато. За мийку машини плати, слюсарю плати. А машини столітні і 30 гривень на день план. Я взагалі хочу накопичити гроші на купівлю своєї машини і повернутися до своєї основної професії.

– У тебе є дівчина?
– Так, і не одна. Я зараз думаю: з якою мені краще?

Я подумав, що цікаво буде після “рандеву” поставити кілька запитань і Ірі.
– Яке в тебе враження?
– Він, звісно, охайний і акуратно одягнений, але я б із ним у ліжко не пішла. Це людина не мого кола.

– У нього дорогий одяг?
– Ні, звичайна китайська сорочка, туфлі а-ля Італія.

– Ти говорила своєму чоловікові про те, з ким ідеш на зустріч?
– Так. Він поставився до цього абсолютно спокійно.

– Олександр весь час тримався на відстані?
– Так, це була суто ділова бесіда.

– Чим закінчилася ваша розмова?
Я запитала в нього номер телефону, але він пояснив, що при першій зустрічі не дає. Ми домовилися, що він передзвонить.

Ось фрагмент тієї розмови, коли Саша-альфонс передзвонив:
– Ти знаєш, я передумала.
– Чому? Можливо, вас бентежить ціна?
– Ні, з ціною повний порядок. Просто я не готова переступити через свої моральні принципи.
– Ви подумайте, якщо справа в ціні, то можлива п’ятдесяти відсоткова знижка.

1998г.
Борис Крупник

Author Борис Крупник

More posts by Борис Крупник

Борис Крупник - Фотограф - Викладач