Події сьогодні вдень розігралися не менш яскраві, ніж корида за участю гусака і Паніковського, але про все по порядку…
Я до своєї гігієни ставлюся ніжно і трепетно, а тому в офіс приніс сандалі, які одягаю, щоб не парити ноги в зимовому взутті (а то потім шкарпетки смердять).
І ось сьогодні перевзувся я і поставив кросівки під стіл.
А ще я дбаю не тільки про гігієну, а й про здоров’я всього організму загалом. Тому на роботу з дому я ношу смачний, поживний і взагалі дуже корисний обід у баночках…
Так от, бачу я, що скоро мені їхати в студію на х на зйомку і пора б підкріпитися.
Поставив баночку з борщем на стіл… і тут почалося… стільки дзвінків, скільки надійшло мені протягом 30 хвилин після того, як я вирішив поїсти, мені не надходило за минулі два тижні загалом… але жах не в тому…
Стоїть борщ… дзвонить телефон… тягнуся по слухавку… дротом чіпляю борщ, банка перекидається… борщ на столі, в мене на сорочці, в мене на штанах, так само на матер’яному стільці, в одному з кросівок, що стоїть під столом, на парочці дисків, на шафі, на мишці, на килимку для неї та на корпусі комп’ютера (як борщ у таких умовах не потрапив на клавіатуру, я просто не розумію).
– Йоооооооооооооооооооооооооб просто, – не сказав я. Не сказав виключно тому, що не знав, хто в слухавці.
У слухавці був клієнт, я ввічливо з ним поговорив, поки борщ стікав зі столу мені на штани, і приблизно на п’ятій хвилині розмови дізнався, що клієнт не мій (оскільки влітку мене не буде в Дніпропетровську).
Поклав слухавку, зняв сорочку, відшукав ганчірку і взявся драїти офіс, паралельно приймаючи дзвінки від клієнтів і друзів, яким терміново потрібно дві хвилини мого часу.
Зателефонував у студію, переніс на 40 хвилин зйомку, витягнув із кросівок капусточку і картоплю, взувся і потопав додому переодягатися.
Переодягаючись, згадав, що забув в офісі книжку, яку мені треба віддати… Офіс, на щастя, по дорозі в студію….
Залітаю в офіс, хапаю книжку, бачу, що забув не тільки книжку, а й закрити вікно, закриваю…
О щастя… одразу ж ловлю маршрутку, яка йде до мене в студію… Влаштувавшись у мікроавтобусі, я усвідомив, що вікно я не забув закрити, його відчинили дівчата з офісу, щоб провітрити приміщення, яке смерділо першою стравою… А запах то звідки, я ж усе вимив?!
А ось звідки… копусточку, картопельку, та інші інгредієнти борщу я акуратно підім’яв і викинув у кошик для паперів, щоб одразу ж після закінчення прибирання винести сміття, але… сміття залишилося в кошику… І ось зараз я зі студії поїхав не до спортзалу, а поїхав до офісу, викинув сміття і виявив, що до початку тренування ще встигну розповісти вам, як я провів день.
З повагою, голодний я.
