Читав я вашого Ільфа і Петрова, нічого нового – суцільні цитати.
Дивився фільм “Ігри Розуму” не стільки суцільні цитати, скільки суцільні фрази, які хочеться запам’ятати і цитувати.
Чудовий і, на мій погляд, вельми філософський фільм.
Оскільки я тримав у руках відеокамеру і сценарії, а також бував на сцені, – фільми часто дивлюся, звертаючи увагу не тільки на загальне враження, а й на роботу окремих фахівців.
Ось і в цьому фільмі можна відзначити чудову гру акторів, чудовий сценарій, неслабку постановку і дуже цікаві діалоги, але сидячи в кінозалі я просто забув про все це окремо, оскільки захопився фільмом і повністю поринув у нього…
За сценарієм (власне як і в житті) головний герой математик Джон Неш страждає на шизофренію, внаслідок чого активно спілкується з уявними героями.
Не знаю, кого бачив справжній Неш у своїх мріях, але за задумом режисера картина вимальовується вельми цілісна.
Джону бракує визнання в суспільстві і він собі вигадує людину, яка надає роботу, завдяки якій Джон рятує світ. У Джона не складаються стосунки з людьми і він вигадує уявного друга. Про третього уявного героя, я думаю, ви самі зробите висновки, оскільки мої мені видаються неоднозначними.
Чому я раптом почав писати не тільки свої враження, а й описувати сюжет?! Тому, що сам фільм описує реальну історію. І історію дуже цікаву тим, що в реальності Джон Неш таки позбувся шизофренії. Гадаю, позбувся завдяки силі характеру, дуже яскраво показаній у фільмі, а також завдяки тому, що досягнув у реальності успіху і визнання, тобто того, чого шукав в уявному світі.
Фільм дивитися однозначно потрібно!
P.S. Коли до мене дійшло, що Рассел Кроу, який зіграв у цьому фільмі головну роль, це той самий товариш, який зіграв гладіатора, я був готовий аплодувати…
