Нещодавно (у лютому 1998 року), я побував
На концерті гурту Nazareth
Редакція газети, в якій я тоді працював, дала мені в руки мега-цифровий фотоапарат, один із перших у Дніпропетровську.
Як носій там була дискета 3,5 дюйма.
Я був один із трьох людей, яких пустили до сцени.
Найяскравіше враження від концерту мені організували фани. Коли Nazareth з’явилися, шанувальники в пориві народної радості почала кричати, свистіти, стрибати і радіти іншими способами. Я розвернувся спиною до сцени і побачив прямо перед собою багатотисячний заведений натовп, готовий зірватися вперед (на мене). Від її реву мурашки активно розповзалися по тілу, незабутнє враження.
Після концерту була пресконференція, в результаті якої сталося це інтерв’ю:
Так, це сталося! О 8 ранку в Синельникове прибув поїзд Москва – Сімферополь. В одному купе були легендарні шотландці, в іншому їхня апаратура. Першими, хто їх зустрів (не рахуючи організаторів концерту), були місцеві бабусі. Немолоді представниці слабкої статі за масштабом заходу (кількістю і якістю офіційних осіб, які зустрічали) здогадалися, що приїхали важливі персони. А тому поцікавилися: “Хто це?”. Їм гордо відповіли: “NAZARETH”.
– Політики? – поцікавилися бабусі.
– Ні, музиканти.
Після цього пенсіонерки вочевидь втратили до них інтерес, і хлопці, чиї фанклуби є, напевно, в кожній країні світу, спокійно занурилися в машини і “рушили” в готель.
Вдень перед концертом вони з’явилися в студії 11-го телеканалу, щоб відповісти на запитання присутніх журналістів.
ІНТЕРВ’Ю
– Можна сказати, що ви часті гості в СНД, що ви чули про наше місто, а може, вам байдуже, куди їхати, аби були виконані умови контракту?
Dan McCafferty: “До цього ми про Дніпропетровськ нічого не чули і з моменту приїзду його ще практично не бачили. Але ми намагаємося містам СНД, у яких буваємо, давати прізвиська. Оскільки в розкладі туру вони написані латинськими літерами, ми надаємо цьому жартівливий еквівалент. Зокрема, Дніпропетровськ у нас називається “Не-провокуй-меня-овськ”.
А що стосується того, де грати, – нам справді все одно. Головне, щоб люди прийшли на концерт і отримали задоволення”.
– Хто, коли і де вам дав перші уроки музики?
Ronnie Leahy: “Я брав перші уроки в музичній академії в Глазго, навчався там 7 років”.
Darrell Sweet: “З семи років я грав в оркестрі волинщиків на ударних”.
– Розкажіть, яка найбільш курйозна і найсумніша історія з вами сталася?
Darrell Sweet: “Найсумніше, що з нами сталося, була смерть барабанного техніка під час туру Канадою та Америкою. А курйоз згадати важко тому, що їх величезна кількість і всі вони по-своєму кумедні. Мабуть, до таких можна віднести відвідування вагонів-ресторанів у радянських поїздах”.
– Які у вас прізвиська були в дитинстві?
Dan McCafferty: Прізвиськ у нас у дитинстві не було, але часто мені говорили fuck off.
– Зараз маса нових напрямків у музиці. Які ви вважаєте приреченими на успіх.
Pete Agnew: “Досить складно сказати, у кожному напрямі є свої позитивні сторони, але є один, якому я від усієї душі бажаю, щоб він загнув якнайшвидше – це “реп”.
– Ваш гурт існує вже 30 років, але склад майже не змінювався. Як вам вдається так довго жити в мирі?
Dan McCafferty: “Ну у нас далеко не завжди ідилія, але ми хороші друзі, давно спілкуємося, знаємо, як поводитися один з одним і коли дати комусь охолонути.
– У вас досить великі сім’ї. Чи є якісь наміри до того, щоб хтось із ваших дітей продовжив вашу справу, і чи дозволяєте ви це.
Pete Agnew: “У мене п’ятеро синів і троє з них музиканти, а один зараз з нами в турі налаштовує барабани Даррелла. Я цілком задоволений тим, що вони обрали музичну кар’єру. Залишається тільки сподіватися, що вони поводитимуться краще, ніж я в їхні роки”.
– Про Менні Чарлтона ходять суперечливі чутки: одні видання пишуть, що він покинув бізнес, інші – що він займається продюсуванням альбомів, треті – що він став алкоголіком.
Ден Маккаферті: “Чарлтон не тільки не алкоголік – він практично не п’є. Це, до речі, напевно, пояснює те, що він зараз не з нами – в групі, ми-то якраз п’ємо багато. Що стосується продюсування – Менні дійсно цим займався. Зараз же мені складно сказати щось про його справи. Він переїхав із Шотландії до Америки і живе в Далласі”.
– Якому відпочинку ви віддаєте перевагу?
Pete Agnew: “Відпочинок для нас – це приїхати додому, бути з родиною. Іноді ми влаштовуємо чемпіонати з гри в гольф усередині групи”.
– Яка у вас на сьогоднішній день мрія?
Dan McCafferty: “З точки зору гурту ми досить щасливі, і нам щастить, що ми вже багато років разом і задоволені тим, що робимо. А про особисте життя мені б не хотілося говорити на прес-конференції”.
– У сімдесятих ваш гурт їздив з “Deep Purple“, розігріваючи публіку, але сам, як правило, не бере когось для цих цілей. З чим це пов’язано?
Darrell Sweet: “У нас немає такого бажання, щоб хтось перед нами виступав, ми практично не знаємо російських музикантів. Що ж стосується наших виступів в Америці та Європі, то у нас там завжди є розігріваючі групи”.
– Які у вас зараз стосунки з “Black Sabbath” і “Deep Purple”?
Dan McCafferty: “Навряд чи можна сказати, що ми близькі друзі, скоріше – колеги. Бачимося ми раз на кілька років і то на фестивалях”.
– Ви стикаєтеся з негативними сторонами своєї популярності?
Dan McCafferty: “Природно, не вистачає приватності, але безкоштовних пиріжків не буває. Ми до цього готові і сприймаємо це як належне”.
– Яким буде стиль вашого наступного альбому?
Dan McCafferty: “Це буде альбом рок-н-рольної спрямованості, але, мабуть, найважчий з усіх тих, що випускалися раніше. Він уже практично записаний, і коли ми повернемося з туру, нам залишиться його тільки змікшувати. Альбом називатиметься “N”.*
*Альбом вийшов у серпні 1998 року, але був названий: Boogaloo.
